Вадим Дзюнько Стендап про освідчення

1. Як я освічдався дівчині

Хотів вам розказати про подію, яка сталася наприкінці минулого року. Я не так давно освідчився своїй дівчині!

(Аплодисменти в залі)

Коли я освідчився, мої друзі запитали:

— Слухай, а ти не боявся на коліно ставати? Не переживав?

— Чесно? У мене є зайва вага, тому я боявся з того коліна потім не встати!

Я думав, що доведеться ставити дівчині одразу два питання: «Чи вийдеш ти за мене?» та «Чи піднімеш ти мене?». Вставав із коліна з голосним «Опа!». Коли підвівся, в очах аж потемніло — навіть не знав, вона ще там стоїть чи вже втекла!

Після цього питаю дівчину:

— Ти чула, які гарні слова я тобі казав?

— Я взагалі нічого не пам'ятаю!

А я ж тренувався, на листочку собі промову писав! Виявилося, що це не тільки в неї така штука: майже всі дівчата, яким освідчуються, від емоцій взагалі не пам'ятають, що їм у цей момент говорять.

По суті, у цей момент на коліні можна верзти будь-яку нісенітницю! Можна було сказати: «Кохана, чесно кажучи, мене вже задовбало твоє волосся всюди! Ти зайняла всі мої полички! А це каблучка, яку я тримаю, взагалі взята в кредит! Але ти красуня». І головне наприкінці запитати: «Ти готова терпіти, як я все життя буду пиячити з пацанами?». І вона по-будь-якому відповість «Так!», бо взагалі нічого не чує і думає тільки про те, як я збираюся вставати з коліна!

2. Ювелірний магазин та витрати на весілля

Усе починалося з ювелірного магазину. Я ходив, вибирав каблучку, дуже хвилювався. І мені дуже не сподобалося, що працівники магазину — і охоронець зокрема — якось зовсім мені не довіряли.

Заходжу в магазин, а охоронець одразу підвівся, і в його очах читалося: «Ти ж не збираєшся тут щось купувати, правда? Ти просто прийшов снігу та піску нам нанести!». Я що, не схожий на людину, яка має гроші?!

Один охоронець взагалі перегнув. Побачив мене й каже:

— О, ми вас чекали! Ходіть, покажу, де трубу прорвало!

Він подумав, що я сантехнік! Хотілося крикнути: «Та маю я гроші! Просто не всі в сумі одразу!».

Коли я робив пропозицію, ми були в дуже гарному місці: червона доріжка, свічки, грав саксофоніст. Ми йдемо туди, дівчина дивиться на це й каже:

— Вадим, схоже, комусь зараз роблять пропозицію!

Думаю: ти серйозно?! Ти мені настільки не довіряєш?!

Коли чоловіки купують обручки, не буває такого, щоб ми йшли в ювелірний просто «подивитися». Немає такого, щоб я сказав другу: «Володь, пішли замість пива подивимося на діаманти! Там нова колекція вийшла, кажуть, сапфіри просто чудові!». Ні! Ми йдемо туди або купувати, або взагалі не заходимо. Це ж не авторинок!

Я сподівався, що після освідчення тема весілля трохи відійде на другий план і ми просто насолодимося моментом. Де там! Про весілля ми почали говорити в той самий вечір! Одразу шукали заклад.

А коли я почав усе дізнаватися, то зрозумів, скільки це коштує. Весілля — це дуже дорого! Недавно нам сказали, що треба заплатити 5 000 гривень тільки за те, що ми плануємо ходити по їхньому газону!

Я не здивуюся, якщо в кінці свята підійде адміністратор і скаже: «Дивіться, з вас ще десятка зверху, бо ваші родичі дуже багато ходили в туалет!». А я скажу: «Кохана, мені здається, це з твого боку! Я бачив, як твій дід Толік пив квас і їв оселедець!».

На Різдво родичі вже навіть нічого не питали. Раніше питали «Коли оженишся?», а тепер самі собі відповідають: «Скоро. А, ми не запрошені? Ну добре».

3. Вибагливі оператори та вибір костюма

Почали вибирати кольори весілля. Виявляється, це дуже важливо. Дівчина питає:

— Якого кольору ти хочеш костюм?

— Ну, темно-зелений.

— А ти якого кольору хочеш сукню?

І тут до мене дійшло, що в неї вибору кольору взагалі немає!

Найзабавніше було, коли ми домовлялися з відеооператорами. Виявляється, вони дуже вибагливі люди! Узгодили ціну, а оператор каже:

— Ваш весільний фільм може бути тривалістю від 20 хвилин до півтора місяця.

— У смислі? А в яких випадках фільм буде 20 хвилин?

— Ну, якщо ваше весілля буде нецікавим.

Оце так нічого собі! Я одразу дзвоню ведучому: «Слухай, треба ущільнювати програму, бо оператор засумує!».

Я вже уявляю день весілля: стоять гості, красиво. Я даю обітницю: «Обіцяю любити тебе в радості й у горі, завжди бути поруч...». Оператор опускає камеру й каже: «Художня самодіяльність! Давай по-новій! Я такої дурниці вже поназнімав. Зауважу, з цими гостями ми навіть на 20 хвилин не зберемо матеріалу. Чесно, я вам просто наріжу кадрів з іншого весілля!».

Коли я пішов купувати темно-зелений костюм, мене в магазині теж трохи образили. Вхідні двері, питаю:

— У вас є темно-зелені костюми?

Консультантка дивиться на мене й каже:

— На вас — точно ні!

Здавалося, вона зараз додасть: «Як ти взагалі на другий поверх піднявся?! Для тебе тільки чохли для автомобілів є, а не костюми!».

4. Нове взуття та ходіння без білизни

Я дуже люблю новий одяг і дуже не люблю старий, коли з'являється нова річ. Особливо це стосується взуття. Поміряв нові кросівки, дивлюся на свої старі й думаю: «Жах, це я в цьому прийшов?! Позорисько!». Хочеться крикнути на весь магазин: «Чиї це такі брудні кросівки тут стоять?!».

У нових кросівках із примірочної навіть додому йти не хочеться. Але коли дивишся на цінник нових кросівок, одразу кажеш: «Так, а де мої рідні кросівки? Я передумав!».

Зараз у магазинах є акція: обмін старих кросівок на нові зі знижкою. Але якби я приніс свої старі кросівки, то єдине, на що вони могли б їх обміняти — це на співчуття! Сказали б: «Нам дуже шкода, що ви це носите. Гарного дня!».

І наостанок про одяг. У мене є така особливість — я дуже люблю ходити вдома без білизни. Але коли я голий, то почуваюся максимально беззахисним!

Якщо дівчина гола — вона тигриця, краса, богиня! Якщо я голий — є відчуття, що мені терміново потрібна медична допомога!

Якось чекав дівчину з душу. Роздягнувся, розлігся на ліжку, чекаю романтики. Вона виходить із душу, дивиться на мене й замість компліментів перелякано питає:

— Вадим, що сталося?! Чому ти голий?!

Вона подумала, що я кліща на собі шукаю!

Дякую вам велике, друзі! Для вас виступав Вадим Дзьонько! Дякую!