Бандити обісцяли хату | Вадим Дзюнько | СТЕНДАП

Добрий вечір, здоров'ячі, Слава Україні! Радий бачити вас!

1. Недолугі бандити та «безпардонні» друзі

Живу на зйомній квартирі, і в мене в будинку з'явилися бандити... але дуже недолугі. Вони обпісюють під'їзд, просто хаотично всюди обсікають під'їзд! У нас у чаті ОСББ кіпіш, люди збирають на камеру спостереження.

Минулого року обкрадали квартири — всім було похер. А тут занепокоїлися: «Ми знайдемо цю людину!». І в чаті кажуть: «Звертайте увагу й затримуйте підозрілих людей».

І як я маю затримати сцикуна? Побачу біля під'їзду стоїть мужик:

— Добрий вечір! Планова перевірка сечових міхурів! Останні етапи перевірки включають звучання води...

Ну навряд чи! Або коли побачу, що хтось сцить, я такий: «Ага, сука, нарешті я тебе зловив! Плавно опускається пюпітр донизу, плавно, й руки за спину!»? Ні, я просто скажу: «Добрий вечір» — і пройду далі.

Ми зараз із хлопцями багато містами подорожуємо, й часто там громадські вбиральні бачимо. Я якось почув із кабінки громадської вбиральні страшні звуки... Ну, видно, що людина давно в туалеті не була. Там ну армада така серйозна! Я не засуджую, але бачу: в якийсь момент жіночка дивиться в сторону кабінки й така: «Марійка, трошки легше, ти тут не сама!».

Я дуже тішуся, що до моїх 25 років у мене є класні друзі. Але вони бувають ну безпардонні! Один із них — це Бодя Вахнович. Я якось їхав із дівчинкою в Карпати на відпочинок, дивилися в Ютубі відео. І мені в Телеграмі пише Вахнович: «Ти з цією пиздою поїхав?».

Мені так незручно! Я швиденько свайпаю це повідомлення, а наступне повідомлення від нього: «Трахни її!». І це повідомлення вже дівчина лайкнула... Все б нічого, але після сексу дівчина мені перше що сказала: «А Вахнович більше нічого не просив?».

Знаєте, як друг налаштовує перед побаченням, на якому потенційно може бути секс?

— Йди, віддавайся, чувак! Будь файним, покажи себе, прояви себе, будь молодцом, ти лідер!

Бо навряд чи її подружки так налаштовують. Там, напевно:

— Слухай, не здумай давати! Воно таке йобнуте, ще комусь розкаже!

Коли мене друзі питають, скільки я часу можу витримати в сексі — я рахую той час, поки ми роздягаємося, щоб трошки крупніша цифра получилася. Зараз у сексі купа всього, якась термінологія... Я в цьому не січу.

Мені якось дівчина каже:

— Ти знаєш, я люблю анілінгус.

— Ти що, смішна? Де я тобі Анілінгус куплю? Зараз комендантська година! Слухай, може тобі щось у сраці полизати?

2. Хропіння в потязі та OnlyFans через закордонний паспорт

Є річ, яка мені заважає в коханні й у житті — це хропіння. Ну, я хроплю. Але знаєте, людей, які хроплять, теж щось дратує. Це коли ви нас будите й кажете: «Ти хропиш!».

Так, я знаю! Ні разу не було такого, щоб мене розбудили, сказали, що я хроплю, а я такий: «Хай Бог милує! Серйозно?! Оце так ТСН Особливе, нахуй!».

Людям, які хроплять, радять повертатися на бік. Знаєте, що стається зі мною, коли я повертаюся на бік? Я хроплю в бік!

Я дуже люблю в поїзді їздити з цією проблемою, й мені шкода людей. Якось прокидаюся, напроти мене сидить мужик із червоними очима. Просто видно, що людина всю ніч боролася! І перше, що він мені сказав: «Нащо ти це робиш?!». Він думає, що це моє хобі таке: «А похроплю я сьогодні!».

Я коли заходжу в поїзд, стараюся до всіх людей дуже добре ставитися: «Гарної дороги! Хай вам усе буде добре! Будьте здорові!». Просто щоб коли я заснув, люди дивилися на мене й казали: «Хропить, сука, але людина файна!».

Люди бувають різні. Сьогодні вирішив випити кави:

— Продайте мені середнє лате.

Жіночка приносить і каже:

— Середнє лате для середнього пацика!

— Ніхєра собі сервіс! Що ви собі дозволяєте?! Я собі дозволяю велике лате, моя сука! Останній раз я вам покажу!

Спілкуюся з дівчинкою. Вона сама українка, але живе в Америці. І вона каже: «Хочеш, я тобі скину посилання на свій OnlyFans?».

Я спочатку встав з-за комп'ютера, подякував Господу. Потім повернувся й хотів показати, що я не голодний на жіночі груди, кажу: «Це не обов'язково...».

— Ну то я не буду скидати.

— Ну ти теж, блять, не спіши! Я маю на увазі, не обов'язково питати — звичайно кидай!

І вона кинула посилання. Виявилося, щоб подивитися її OnlyFans, треба було зареєструватися через закордонний паспорт!

Друга година ночі, я риюся по всій хаті... Хто б міг подумати сім років тому, коли я робив цей паспорт? Ну, я думав, що побачу Париж, пива в Чехії вип’ю... Перший раз знадобився паспорт, щоб подрочити у Львові!

Паспорт у хаті я не знайшов. Третя година ночі, дзвоню мамі:

— Мам, ситуація серйозна. Скинь мені перші три фотки паспорта.

Мама плаче:

— Ти куди їдеш, Вадим?!

— Мамо, ну якщо я в такій годині прошу, значить мені треба!

Мама скинула фотки, фотки класні, мені дуже сподобалось. Я не знав, як цій дівчинці віддячити — скинув їй дікпік. Вона каже: «І що я маю з цим робити?».

На наступний день мама скидає мені список, що я маю купити в Польщі. Вона була твердо переконана, що я їду на закупки й о третій ночі собі так вирішив!

3. Штора замість трусів та шкільні «місячні»

Є в мене ще одна проблема — поправився я трошки. Тяжко стало підбирати одяг, особливо труси.

Зайшов у магазин, кажу:

— Жіночка, дайте мені, будь ласка, ці труси.

— Ви знаєте, ці труси на вас будуть маленькі.

— Ах ти сука! Ти вже коли встигла глянути на мою сраку?! Добре, давайте такі труси, які вважаєте, що мені підійдуть.

Вона мені виносить штору, блять! На фоні тих трусів можна було виступати!

— Не хаміть! — кажу.

— Ну, в мене в таких тато ходить.

Піздєц ти вмієш продавати! Але найобразливіше те, що ці труси мені підійшли... Львів, я в чистих трусах зараз, дякую!

Колись із трусами було простіше: коли я вчився в школі, труси одразу були в шухляді. І в школу я завжди дуже любив ходити. Бо в школу ти йдеш красивий, у шапочці, застебнутий, з рюкзаком... А повертаєшся зі школи як з битви, блять: шапку проїбав, рюкзак відкритий, руки в писанні!

А біг додому, щоб по Новому каналу подивитися Джекі Чана. Приходив, а там дідо дивиться «Судові справи»! Він так часто дивився ці справи, що вже був там як свідок. Настільки юридично підкувався, що коли баба його заставляла щось робити, він казав: «Згідно такої-то статті — це примусова праця, ти не маєш права!».

А ще сім'я дивилася «Стосується кожного». Так часто дивилися, що коли батя приходив з роботи, я казав: «Зустрічайте родинного експерта Руслана!».

У школі я відчував величезну несправедливість щодо дівчат. Мене дуже ображало те, що вас відпускали з останніх уроків, коли ви казали, що у вас місячні. Ви спокійно йдете додому, а я думаю: «А що це за пільги такі?! Може, це для всіх канає?».

Підходжу до вчительки:

— Тетяно Василівно, ситуація жорстка! Нудить — піздєц, ноги косяться, печія... Я відчуваю, що в мене місячні! Якщо хочете, мама може записку написати!

Вчителька дивиться на мене як на йолопа й каже:

— Боже, дитя, сядь, воно тобі перейде...

Яку я пизди отримав після батьківських зборів! Приходить мама з шапкою в руках і каже: «Давай, буду писати тобі записку, придумав таке!».

І вона вирішила розказати цю історію всій моїй сім'ї — подумала, що це застільна історія. Баба в ахуї, дід каже: «Ух, артист!», а батя каже: «В смислі? А чого його не відпустили?!». Батя сам не все розумів.

4. Автошкола, Стамбульська конвенція та інструктор

Дуже мріяв до 25 років отримати водійські права. Я відверто як пішохід не дуже — не вмію дорогу переходити. Стою біля переходу й б'юся об стіну, як заручник у Counter-Strike. Мені водії показують: «Переходь, долбойоб, давай!».

Я хочу з водіями бути лояльним, затримую всіх пішоходів: «Не йдіть! Мужчина, проїжджайте! Бабця, пізніше! Мужчина, проїжджайте!». А мужик мені показує: «Долбойоб, у мене червоне світло!».

Ще ситуація: показую мужику «проїжджайте», а він мені: «Ні-ні, ти переходь!». Я його передобрюю: «Мужчина, приїжджайте!». Він опускає скло й каже: «Блять, я просто стою на парковці, йди собі!».

Щоб таких ситуацій не було, я вирішив піти в автошколу. Прийшов на навчання — а там одні жінки й один я! Думаю: може, мужики й так уміють їздити, нахера я тут сиджу? Почувався як на курсах перед пологами. При тому, яке пузо в мене — то під час спеки ще й води відходять!

Коли я неправильно написав екзамен, тільки мене назвали «тупою пиздою». Я так тішуся, що прийняли Стамбульську конвенцію — трошки менше тиску на жінок буде!

Інструктори розказують: перші два роки після отримання прав не можна їздити швидше ніж 70 км/год. Якась жіночка перепитує:

— А правда, що коли ми отримуємо права, нам не можна їздити далі ніж 70 км?

(Я розумію, що я тут не найтупіший!).

Мужик каже:

— Правда... А в Тернопіль можна? Бо в Тернопіль більше 200 км, то десь машинку на середині дороги поставити?

Вона каже:

— Та нащо мені ті права!

Друзі в мене не вірять, кажуть: «Ти не складеш на права, бо ти бухаєш». Мене це так розлютило, що чуть пиво з рук не випало!

Я думав, що коли сяду до інструктора в машину, він мені скаже: «Ну що, сука, хочеш їздити? Вітаю, ти вже приїхав, сідай у багажник, ми їдемо в ліс!».

Але інструктор попався адекватний. Правда, я дуже психовав: замість того, щоб уперше взятися за коробку передач, я випадково взяв його за ляшку! І перше, що він мені сказав: «Ну давай четверту, старий розпусник!».

Якось я прийшов, а в нього машина не працює. Він не хотів проїбати 300 гривень за заняття й каже: «Сідай, будемо імітувати водіння». Це був кайф! Я курив у машині, показував «переходь, долбойоб» уявним пішоходам... Інструктор так увійшов у роль, що каже: «Зупинись мені тут біля повії».

Попри те, що мені 25 років, я не хочу бути типовим батею: засинати з пультом у руках, а коли вимикають телевізор, казати: «Я дивився!». Не хочу перед тим, як сісти на диван, казати: «Опа!».

Я перераховував свої проблеми, але подумав, що до 24 лютого в мене й не було ніяких проблем. Тому давайте розвивати себе та нашу країну!

Дякую дуже!