Вадим Дзюнько | СОЛЬНИЙ СТЕНДАП КОНЦЕРТ | не ХОЛОСТЯК

Добрий вечір, Львів!

Взагалі, назва сольника мала бути інша. Але моя дівчина побачила, що я їду в тур без неї, і каже: «Ні, перша назва мала бути "Я люблю Віку"!».

На афіші великими буквами написано «ХОЛОСТЯК», і лише маленькими зліва — «НЕ». Дівчина дзвонить мені й каже: «Ти що, йобнувся?! Я в магазин вийшла, а що ти собі дозволяєш?!». Ця афіша дозволяла маніпулювати стосунками: коли ми сварилися, я дзвонив дизайнеру й казав: «Антон, забирай нахуй це "НЕ"! Пішла вона в дупу!».

У виступі я згадаю період холостякування і два роки прозріння у стосунках. Коли я був холостий, мав купу вільного часу. Був як домогосподарка-фрілансер. Моя дівчина не любить, коли я нічого не роблю. Вона навіть зараз дивиться й думає: «Замість того щоб стояти пиздіти, міг попилососити!». На початку стосунків я казав на неї «Віка-біржа», бо вона постійно знаходила мені роботу.

Я жив на квартирі з другом Юрою. Ми так довго були без стосунків, що мені починали подобатися його очі! Кажу:

— Юра, я п'ю за твої очі!

— А я — за твою дупу!

Ми розуміли один одного з пів слова. Кажу: «Юра, блять!» — він іде мити посуд. Кажу: «Ну Юра, ну йоб твою мать!» — і йду перемивати сам. Бо як можна помити так, що на тарілці гречку видно, при тому що ми їли макарони?!

24 лютого 2026 року Юра ще спав, а я поїхав на роботу — працював ведучим ранкового шоу на радіо. Виходжу в ефір переляканий: «Господи Боже, що це буде...». Мені люди в ефір дзвонили й мене заспокоювали!

Після ефіру дзвонить Юра. Чую — голос стривожений:

— Вадим, скажи чесно: ти мою котлету з'їв?

— Юра, ти серйозно?! Дивись, що робиться довкола! Яка котлета?!

— Привези й поклади там, де вона була!

Якщо Юра так за котлету бореться, то за країну спокійніше стало!

Наша холостяцька дружба розпалася, коли я сказав, що до мене приїде дівчина. Коли вона приїхала, Юра поводився як ревнива сучка: гримав дверима, психував, викладав у мережу свої нюдси...

Ми жили в суміжних кімнатах. Коли приходила дівчина, у мене була кімната сексу, а в Юри — стіна плачу! Коли ми переїжджали, Юра червоний підходить до Віки й каже: «Запам'ятай: він любить дві ложки цукру. І він у тебе п'ющий! Якщо дуже сильно вип'є, то вночі вститься!».

2. Спільне життя, пролитий соус та сусідні вікна

Коли ми переїхали, я за звичкою ще писав чужим дівчатам і кликав на секс. Але Бог спас — ніхто не приїхав! І як на зло, почали писати всі колишні: «Не називай нас колишніми, у нас нічого не було!».

Обов'язки розподілили так: кожен прибирає там, де найбільше засирає. Вгадайте, хто прибирав усю квартиру?! Вона каже: «Змий з холодильника соєвий соус!». Де я його там узяв?! Я чай п'ю з печивом!

Якось для інтиму зайшли в душ, а вона: «Ти мене не мий, бо я знаю, як ти миєш — потім буду перемиватися!».

У нас панорамні вікна: добре видно, яка погода, і як пацанів у бус пакують! Дивлюся й думаю: «Та ну його нахуй кудись іти, такий дощ!».

Я дуже хроплю. Вона мені каже: «Ти вночі зовсім інша людина!». Вона перші ночі дзвонила мамі й просилася додому, але через мій хран мама нічого не почула! Наш компроміс: я йду спати на підлогу в кухню або даю їй фору 15 хвилин. Почуваюся як вовкулака: «Тікай, скоро ніч! Я себе знаю, тікай!».

Пішли до лікаря. Лікар каже: «Вам треба менше їсти жирного, менше пити й курити». Кажу: «Добре, а з хропінням що робити?!».

У Віки теж є дивна звичка — слухати мій живіт. Покладе вухо й слухає. Раптом починає ридати:

— Киця, що ти там почула?

— Ти що, кебаб без мене їв?!

3. Нові відкриття, покупки та непородження

Виявляється, у нас є другий комплект постілі! Я коли сам жив, спав, поки матрац не починав просвічуватися! До останнього думав, що Брауні — це якийсь футболіст.

Віка довго збирається. Кажу: «Ми до президента йдемо чи в "Сільпо"?». Поки збиралися в гості на Різдво, надворі вже «Христос Воскрес!». Вона малюється, дивиться на мене... Кажу: «Ти що, мене змальовуєш?! Результат тобі не сподобається!».

Вона замовляє косметику в інтернеті, а забирати виходжу я. Кур'єр дивиться на мене й питає: «Ви Вікторія?». Дивиться на косметику, на мене й думає: «Єбать, ти мало взяла, треба було більше!».

Вона жаліється, що я розкидаю речі. Я звільнив їй поличку: тепер у мене дві, а в неї 16! І вона все одно жаліється. Ви думаєте, чого мужики шкарпетки розкидають?! Нам немає куди їх складати!

Дівчина не ревнива, бо я взагалі не вмію фліртувати. Дивлюся, як пацани кажуть дівчині: «Що ти, маленька?». Я б сам дав! Але послухайте, як це від мене звучить... Коли це кажуть хлопці, які вміють пікапити — вони хочуть сексу. Коли кажу я — є відчуття, що я хочу вкрасти дитину!

Був в Амстердамі, іду вулицею Червоних ліхтарів, їм оселедець. Повія у вікні пальчиком манить... А я стою з тим оселедцем і думаю: «Блять, вона їсти хоче чи що?!». Це для мене жест мами з батьківських зборів: «Іди-но сюди!». От якби показувала «по 50 грамів» — я б знав: якщо не поїбемося, то хоч вип'ємо!

4. Невдале пікаперство, чат ОСББ та кунілінс

Знайомитися я теж не вмію. Ішов біля гуртожитку за дівчатами, вони прискорюють крок. І найкраще, що я вигадав — крикнути їм у спину: «ДІВЧАТА!». Вони як побіжать!

І прощатися не вмію. Дівчина каже: «Ми не можемо бути разом. Це кінець». Я: «Прошу, дай мені ще один раз!» — «Може, шанс?» — «Нахуй мені шанс?! Я їбатися хочу!».

Прийшла платіжка: 700 грн за утримання будинку. Ні разу не бачив, щоб наш будинок хотіли спіздити! А на смітники поставили пароль. Ніс пакет гнилих яблук, ввожу неправильно й думаю: «Ще два рази — і заблокується, попіздую з яблуками назад!».

Написав у чат ОСББ: «10-й поверх, шумно!». Пишуть: «У нас немає 10-го поверху».

За стіною хтось голосно займався сексом. Кажу: «Віка, давай ми теж щось крикнемо!». Крикнули. Пишу в чат: «21-ша квартира, кролики, трохи тихіше!». Сусід пише: «Я нічого не чув...».

Побачив презервативи Invisible («невидимі»). Це як? Займаєтеся сексом, а через час вона каже: «У нас діти!», а ти: «Де?! Я їх не бачу!».

Дівчина каже: «Вадим, зараз я буду щось казати, ти просто не ржи». Я хочу відповісти по ділу: «Киця, у цих комах немає легень!». Вона: «Ти або робиш кунілінс, або лягаєш спати!».

Зі своєю дівчиною я вперше зробив кунілінс! Хвилювався. Питаю: «Сподобалося?» — «Непогано. Але з мене треба було зняти джинси!».

Найбільше секс люблять коти. Гуляємо з другом, він каже: «Блять, як я їбатися хочу!». Кажу: «Борис, чим я тобі можу допомогти?!».

А коти кричать біля під'їзду: «Увау!». Мій кіт Мурчик був для мене як ангел, поки я не побачив, як він трахається. Вистрибує з дерева, хапає кішку зубами за шию... Я боявся з ним спати! Хрін знає, які в нього ідеї! Не думав, що між «попити молока» й «жорстко поїбатися» минає так мало часу!

5. Подорожі, Карпати та рожева дублянка

Дівчина питає:

— Коли ти був дуже щасливий востаннє?

— Тиждень тому з хлопцями пожарили картоплі, узяли оселедчика, випили по 100 грамів... Кайф! А ти?

— А я — коли ми були в аквапарку.

— Ну да, теж прикольно...

Вона каже, що треба відкладати гроші. Скачав додаток для контролю фінансів. Він виявився платним! Зразу проїбав гроші!

Дівчина хоче весілля. Я ведучий весіль, кажу ціну: «1000 доларів». Якщо хвилину не відписують, додаю: «Підійде й за коровай!».

Одного разу на весіллі мені доручили прочитати молитву. Перехвилювався й почав «Отче наш» із фрази: «Хліб наш насущний...». Мужик із залу кричить: «Який хліб, блять?!» — «Мужчина, ви теж не дуже релігійний!». Молитву має читати священик: і молитву прочитає, і дим на перший танець у нього є!

Були в Карпатах, ходили до водоспаду за Google Maps. Оцінка 4.2 та відгук: «Такоє, холодна вода». Вам природне явище не вгодило?! Моя баба завжди казала: «Хіба то дощ? Пилюку притрусив!». Добре, що дівчина ще не каже: «Хіба то секс? Пилюку притрусив і все!».

У дитинстві я доношував за старшою сестрою рожеву дублянку! Єдиний плюс — мама бачила, де я гуляю. Коли ми з пацанами крали метал, охоронці бігли за всіма, а на мене тупо ржали!

Кажу мамі в 11 класі:

— Мам, соромно, давай щось поміняємо.

У мами є дар передбачення. Вона каже: «Іди попісяй перед дорогою». Кажу: «Не хочу». — «Хочеш!». Підходжу й пісяю! Думаю: «Звідки ти це знаєш?!».

Кажу: «Мам, я не хочу бути багатим». — «Добре». І на це цей дар працює!

У школі був «Щоденник спостереження за погодою». Однокласник Володя заповнював його на три місяці наперед — «Володя-Кліматолог». Вчителька до мене:

— Чого у Володі написано, що вітру не було, а в тебе був?

— У Володі пластикові вікна! А в мене дощ хуярив прямо в хаті, я з бідної сім'ї!

Читати книжки не любив. З 56-ї сторінки міг повернутися назад у книжковий магазин — нецікаво! Кажуть, хто читає — розумні. Але якщо ти досі слухаєш російську музику — ти все одно долбойоб!

Дивилися «Гаррі Поттера», я заснув. Кажу: «Це дементори з мене енергію забрали!». Жанри жахів із дівчиною дивитися страшно. Вона каже: «У мене затримка». Я: «Це просто інтернет поганий, у мене теж затримка!».

Питаю друга:

— Назар, ти нормально плаваєш?

— Ні, я на Тису не попіздую!

А я взагалі не це мав на увазі! Річка Тиса популярніша за Дніпро! Якби Шевченко жив зараз, він би писав:

Ревуть та стогнуть хлопці в Тисі,

Глибока й гірська та вода...

Уже яйця змерзли в тій водичці,

Кордону близько ще нема, блять!

Ми звикли до тривог. Хотілося б, щоб із колонок лунали сповіщення з Монобанку або Lux FM. Щоб Зеленський сказав: «Ми перемогли, кордони повернулися до 91-го року... і нарешті почав працювати кунілінс!».

Шановні холостяки! Якщо ви любите Україну — ви вже не холостяк! Дякую! Це був Вадим Дзьонько!