СТЕНДАП СЛАВІКА ПІСЛЯ РОЗСТАВАННЯ

💔 Сумне таксі та голі стіни

Також у минулому відео я розказував, як робив своїй дівчині пропозицію. Так от — ми розійшлися. Вже два місяці я живу сам. Думаю, ще тиждень буду говорити з котом, а ще за тиждень він почне мені відповідати: «Та ти заїбав уже, вимкни свій Бумбокс!». Ще й російською, знаєте: «Хотя бы где ты, как ты...». Я йому: «Чесно, я тебе годую!», а він мені: «Йди нахуй, просто насип корму».

Загалом, дам вам пораду за розставання — що точно не варто робити:

🚫 Ніколи не слухайте музику. Бо абсолютно всі пісні світу раптово стають про вас.

Їду в таксі, грає сумна мелодія, і я, як лох, просто розплакався. Один раз грала оця: «Де би я, де би я, де би я не був...». Раніше я думав, що це трек про Україну, тугу за рідним краєм. Ніхуя! Там усе суто про те, як тебе заїбали спогади.

Але найгірше було, коли в таксі заграла Адель. Йоб твою мать! Я їду, сльози капають, ледь стримую ридання. Таксист дивиться в дзеркало й так співчутливо: «Вам музика не заважає?». А в мене в голові одна думка: «Друже, а давай отак прямо зараз у стовп в'їбемося? Отут зліва хуяр, давай!».

Клянуся, іншим разом їхав під пісню про трактор. Ну, щось типу: «Їде трактор у полі один...». Я слухаю і думаю: «Бля, я теж один. І життя моє — як те поле. Тільки не рівне, а суцільна яма».

Огляд майна, якого більше немає

Коли вона з'їжджала, з квартири зникли майже всі речі. Не в плані, що вона їх спиздила наосліп — просто це все були її речі. Уявляєте, я приходжу — стіни голі! Забрала всі картини, тепер навіть немає на що поблукати, стою як довбойоб і дивлюся на штукатурку.

• У ноги холодно? Бо килим теж був її.

• Сів поїсти? Немає стола, нахуй! Забрала стіл. І половину посуду.

• Думаю, ляжу поспати... А постільної білизни немає!

Дивлюся у вікно: там у бомжа біля смітника лежить шматок пінопласту. Думаю, піду зараз, відіб'ю в нього той пінопласт, накриюся ним і здохну від холоду. Але знаючи моє везіння, я прийду, а бомж скаже: «Ні, братан, це теж її квартира була». Зараз хата виглядає так, ніби я туди щойно заїхав. Хоча мені багато не треба: стіл, два крісла, телевізор. Що ще дітям треба?

Але найобразливіше — в якийсь момент зник туалетний папір. Виявилося, вона завжди його купляла, я навіть не замислювався. І от я сиджу, сру, згадав про неї й розплакався. Сльози течуть, дупа брудна, і немає паперу — ні сльози витерти, ні кінець процедури оформити.

💇‍♂️ Карешка як у Снейпа та еротичні труси

Після розставання я зробив те, що зазвичай роблять ображені жінки — їбанув собі карешку. Ну, в мене й до того було каре, але зараз із цим сумним їбалом я виглядаю як Северус Снейп. Через скільки років? Завжди...

[ Намочив голову ] │ ▼ [ Без укладання ] ──► Вигляд: Дональд Трамп (ідеальний трамплін для сноуборду)

Взагалі, я коли вирішив змінити зачіску, я був п'яний. Тобто в барбершоп я прийшов тверезим, але вони ж там наливають! І вони ж не знають, що я розійшовся. Кажуть: «Давай, старий, за зустріч!». Одна, друга, третя, четверта... Після четвертої я кажу: «Давай нахуй чолку, щоб я, сука, цей світ без неї не бачив! І виски косі, бо так модно».

Барбер, звичайно, промовчав, що це лайно треба щодня укладати. Я думав: помив голову — і вже піздець який красивий. Ні, воно просто піздець. Якщо не укласти, волосся стоїть як трамплін. Я реально як Дональд Трамп. Така собі звукова комедія. Майстер мені каже: «Вам тепер потрібен фен із дифузором». Який, блять, дифузор? Це що, наркотики якісь? Мені що, купувати дорогу херню і 10 хвилин пестувати волосся, щоб просто висушити? У мене природна сушка — природний дифузор, коли біжу на маршрутку.

Ідея з фотосесією

А ще я помітив, що жінки після розриву одразу роблять еротичні фотосесії в спідній білизні. Ну, щоб колишній лікті кусав. Подумав: «О, я теж так зроблю!». Подивився на свої труси... і передумав.

По-перше, половину трусів мені подарувала колишня. По-друге, інша половина взагалі не розрахована на те, щоб її комусь показували. Вони створені для того, щоб бути схованими назавжди. Та й взагалі, мужик у трусах на професійному фото — що це за кринж? Це виглядає як знімок на Водохреща. Знаєте, коли збоку обов'язково має стояти твій кент, від вас обох іде пара, а на фоні — священник із кадилом, і, блять, теж у трусах.

Зате колишня примудрилася залишити купу непотрібних мені речей. Свій паспорт забула! Зате в холодильнику залишила вісім пакетиків вершків. Я їх не п'ю. Поїхав у Київ на два тижні, повернувся, тиждень жив на доставці. Відкриваю холодильник — а там ці вершки вже розрослися, стоять і кажуть: «Нахуй віддавай нам половину холодильника!». А збоку огірок примерз до задньої панелі... Частина холодильника — частина команди.

🐱 Кіт-зумер та суворе сільське дитинство

Щоб якось компенсувати самотність, я почав задарювати кота (якого вона мені лишила) подарунками, як дитину. Купив йому автоматичну поїлку-фонтанчик за 3000 гривень! Думав, там є вбудований датчик руху: кіт підходить — водичка тече. Ніхуя. Вона має бути постійно включена в розетку і постійно дзюркотіти. Я три дні так пожив і зрозумів, що йобнуся. Воно постійно «дзюр-дзюр-дзюр». Сусіди скоро прийдуть і скажуть: «Ти або нас затоплюєш, або ти якийсь жорсткий сикун, що відбувається?».

Кіт взагалі не викупив технологію. Намагається пити з миски, а фонтанчик б'є йому прямо по потилиці! Тварина ледь не топиться в тій мисці. Я вирішив показати на власному прикладі: став на чотирьох, підповз, почав пити — мені як лизне в око! Сиджу мокрий, злий: «Сука, три тисячі в дупу коту під хвіст».

Потім купив йому ігровий тунель. На фото в інтернеті він виглядав як Євротунель під Ла-Маншем між Британією та Францією. Приїжджає замовлення — а воно отаке маленьке. Кіт заліз всередину, голова стирчить з одного боку, дупа з іншого. Дивиться на мене з німим запитанням: «Це що, блять, гольф чи светр? Єбать ти інженер».

Сучасні коти — це розбалувані зумери. Поїлки їм автоматичні подавай... У мого кота в селі була інша «автоматична поїлка»: час від часу падає дощ — кіт п'є з калюжі.

Сільський екзорцизм над тваринами

У селі взагалі до тварин ставлення простіше. Пам'ятаю, у кицьки застрягла риб'яча кістка в горлі. Вона ходить, мучиться, хрипить. Баба каже дідові: «Поможи котику, бачиш, як страждає». Дід каже: «Добре». Проходить пів години, дід повертається в хату: «Бабо, де лопата? Котик уже не мучається». Жорстко? Жорстко.

Або коли я вперше за довгий час приїхав у гості. Баба радіє: «Ой, як файно, внучки приїхали! Ну, ми зараз у честь цього курку нахуй зарубаємо!». Тобто, щоб відсвяткувати мою появу, треба здійснити ритуальне вбивство? Дід бере курку — хрясь голову! Я наступного разу приїжджав, мені, сука, було соромно іншим курам в очі дивитися. Думаю: «Ну його нахуй, я більше не приїду, якщо тут кожна моя поява коштує комусь життя».

У котів взагалі немає почуття сорому. От собака щось накоїв, ти йому: «Ай-яй-яй, хто це зробив?». Пес одразу підтискає хвоста: «Бля, чувак, я вибачаюся, я не хотів, усе, я пішов на вулицю...». А кіт? Нещодавно розрив вазон, уся кімната в глині. Я заходжу, а він сидить посеред цього деструктиву з виразом обличчя:

🐱 «О, прийшов? Ну от, я знайшов тобі роботу, а то ти скаржився, що в порожній квартирі немає на що подивитися. Глянь, яку хуйню я напетрив!»

Або коли я тільки-но вичищу його лоток, вимию до блиску, насиплю свіжий дорогий пісок. Він одразу застрибує, сідає, дивиться мені прямо в очі з ухмилкою: «О, якраз, мені саме зараз треба було. Ти мій раб. Як там твоя еволюція?». І не питайте, чому я дивлюся, як кіт сере. Самотність веде до страшних речей.

👶 Чому ми розійшлися (і до чого тут туалетна поїлка)

Причин розриву було багато, але основна — я не хочу дітей. Ну нахуй, зараз взагалі непідходящий час. Я взагалі вважаю, що живу в епоху найкращих відмазок для чайлдфрі: то ковід, то війна... В кого тут є діти? Поаплодуйте. (Оплески). Ну і де вони зараз? Отож.

Ми колись серйозно обговорювали це питання, і колишня каже: «Слухай, ну перші три роки з дитиною може бути дуже важко». Я подумав: «Хм, перші три роки? Може, давай краще заведемо хом'яка? Якщо з ним і буде важко, то максимум роки три, а далі проблема вирішиться сама собою».

Плюс, я ж комік, приколіст. Я 100% оберу для дитини якесь дурне ім'я, наприклад — Орест. Але мені буде максимально прикро, якщо моя дитина буде вигачувати літеру «Р», а я — ні (картавлю). Який я нахуй авторитет для дитини, якщо я навіть слово «авторитет» не можу правильно вимовити? Дитина буде мене дражнити. Я їй: «Не роби так!», а вона мені у відповідь перекривлятиме: «Не роби так, татку!».

Я б точно навчив дитину поганому. Наприклад, що замість «Добрий день» учительці в школі треба казати «Іди в дупу». А коли вона запитує домашнє завдання, відповідати: «Я з терористами переговорів не веду!». А потім почнеться підлітковий вік, оці всі переживання батьків, щоб не потрапила в погану компанію... Воно мені нахуй треба?

Головні аргументи родичів

Мені часто закидають класичні фрази:

1. «Ти що, хочеш померти в самотності? Померти зовсім один?»

   • Моя відповідь: Так, блять! Я б дуже хотів померти сам. Нахуя мені оце — я помираю, а хтось стоїть над душею і каже: «О, ти все одно вже встаєш... Можеш піти в магазин тут за рогом, купити виноград? Тільки білий, без кісточки, кілограмів шість». А я в цей момент вмираю від грижі!

2. «А хто ж тобі в старості склянку води подасть?»

   • Моя відповідь: Та ви заїбали! У мене ж для цього є автоматична поїлка для собак