СІМ ГРІХІВ і ОДНА БУКВА. НОВИЙ СТЕНДАП

💔 Частина 1. Сумне таксі, голі стіни та кіт-зумер

Ми розійшлися з дівчиною. Два місяці живу сам. Ще тиждень буду говорити з котом, а за тиждень він почне мені відповідати: «Та ти заїбав, вимкни Бумбокс!». Ще й російською: «Хотя бы где ты, как ты...». Я йому: «Я тебе годую!», а він: «Йди нахуй, просто насип корму».

Головна порада при розставанні:

🚫 Ніколи не слухайте музику. Всі пісні світу стають про вас.

Їду в таксі, грає сумна мелодія, я розплакався як лох. Грала оця: «Де би я не був...». Раніше думав, це про Україну. Ніхуя! Це про те, як тебе заїбали спогади. А коли заграла Адель — взагалі піздець. Таксист: «Вам музика не заважає?». А я в голові: «Друже, давай прямо зараз у стовп в'їбемося? Отут зліва хуяр!». Іншим разом їхав під пісню про трактор: «Їде трактор у полі один...». І я такий: «Бля, я теж один. І життя моє — суцільна яма».

Огляд зниклого майна

Коли вона з'їжджала, забрала майже все. Ну, це були її речі. Приходжу — стіни голі! Забрала картини, стою як довбойоб, дивлюся на штукатурку. У ноги холодно, бо килим теж її. Поїсти нема на чому — забрала стіл і половину посуду. Спати нема на чому — постільної білизни нема! Бачу у вікно: у бомжа біля смітника лежить шматок пінопласту. Думаю, піду відіб'ю, накриюся й здохну. Але бомж скаже: «Ні, братан, це теж її квартира була».

Але найгірше — зник туалетний папір. Вона завжди його купляла. Сиджу, сру, згадав про неї й розплакався. Сльози течуть, дупа брудна, і паперу нема — ні сльози витерти, ні дупу.

Карешка як у Снейпа та еротичні труси

Після розставання я їбанув собі карешку, як ображена жінка. З цим сумним їбалом я тепер як Северус Снейп. «Через скільки років? Завжди...». В барбершопі я був тверезий, але вони ж наливають! Після четвертої кажу: «Давай нахуй чолку, щоб я цей світ без неї не бачив!». Барбер промовчав, що це треба укладати. Якщо не укласти, волосся стоїть як трамплін, я реально як Дональд Трамп. Майстер каже: «Вам треба фен із дифузором». Який дифузор? Це наркотики? Мені що, 10 хвилин пестувати волосся? У мене природна сушка, коли біжу на маршрутку.

Жінки після розриву роблять фотосесії в білизні. Подивився на свої труси... і передумав. Половину подарувала колишня, інша половина взагалі не розрахована, щоб її бачили. Мужик у трусах на фото виглядає як знімок на Водохреща: збоку стоїть твій кент, від вас іде пара, а на фоні священник із кадилом, і теж у трусах.

Зате колишня забула свій паспорт! І вісім пакетиків вершків у холодильнику. Я поїхав у Київ на два тижні, повернувся, відкриваю хату — а вершки вже розрослися й кажуть: «Нахуй віддавай нам половину холодильника!». А збоку огірок примерз до панелі... Частина холодильника — частина команди.

Кіт-зумер та суворе село

Купив коту автоматичну поїлку за 3000 гривень. Думав, там датчик руху. Ніхуя, вона має постійно дзюркотіти з розетки. Я три дні так пожив і зрозумів, що йобнуся. Сусіди прийдуть: «Ти або нас затоплюєш, або ти жорсткий сикун». Кіт не викупив: намагається пити, а фонтанчик б'є по потилиці, він ледь не топиться. Я став на чотирьох, щоб показати як треба — а воно мені як лизне в око! Сука, три тисячі в дупу коту під хвіст. Купив тунель — приїхало отаке маленьке, кіт заліз, голова й дупа стирчать, дивиться: «Це гольф чи светр? Єбать ти інженер».

Сучасні коти — розбалувані зумери. У мого кота в селі поїлка була простіша: впав дощ — попив із калюжі. У селі взагалі до тварин ставлення простіше. У кицьки застрягла кістка в горлі, мучилася. Баба дідові: «Поможи котику». Дід: «Добре». Через пів години повертається: «Бабо, де лопата? Котик уже не мучається». Жорстко. Або коли я приїхав, баба: «Ой, внучки приїхали! Ну, ми в честь цього курку нахуй зарубаємо!». Тобто ритуальне вбивство на мою честь? Дід — хрясь голову! Наступного разу приїжджав, мені було соромно іншим курам в очі дивитися.

У котів немає сорому. Собака накоїв — підтискає хвоста: «Чувак, вибач...». А кіт розрив вазон, уся кімната в глині, сидить: «О, знайшов тобі роботу, а то скаржився, що нема на що глянути». Або тільки вичищу лоток — він одразу застрибує, сере і дивиться мені в очі з ухмилкою: «Ти мій раб». І не питайте, чого я дивлюся, як кіт сере. Самотність веде до страшних речей.

Основна причина розриву — я не хочу дітей. Зараз непідходящий час, ми живемо в епоху найкращих відмазок: то ковід, то війна... Колишня казала: «Перші три роки з дитиною важко». Я подумав: «Давай краще заведемо хом'яка. З ним важко максимум роки три, а далі проблема вирішиться сама собою».

Плюс, я картавлю. Назву дитину Орестом, вона виросте, буде нормально виказувати «Р» і буде мене дражнити. Я їй: «Не роби так!», а вона: «Не роби так, татку!». Який я авторитет, якщо слово «авторитет» вимовити не можу? Я б навчив дитину, що замість «Добрий день» треба казати вчительці «Іди в дупу». А на уроках: «Я з терористами переговорів не веду!». Воно мені треба?

Кажуть: «А хто в старості склянку води подасть?». Та заїбали, у мене ж є автоматична поїлка для кота!

👅 Частина 2. Логопед, джгут Есмарха та 7 гріхів на тиждень

Записався до логопеда по бартеру. Я рекламу, він вчить мене говорити слово «бартер». Бо інші рекламодавці сміються: «Може, ми вам Кіндер Сюрпризами заплатимо?». Логопед сказав почати з легшого:

🗣️ «Гроші. Повторюй: Пере-каз на кар-ту».

Це виходить! А потім каже: «Запихай два пальці в рот і роби: дрю-ю-ю». Виходить, але я трохи збуджуюся. Я йому: «Старенький, ти що, хочеш мене навчити говорити слово "ерекція"?». Ну, це вже виходить. Деякі вважають картавість сексуальною. Ну уяви у ліжку: «Я тебе зауаз в’їбу, ти бгууудна шлюха... Хочеш сквігггт?». Який сквірт, з моєю дикцією я максимум подрочу.

Задовбали люди, які чують картавість і одразу: «О! Скажи "трактор"! Давай: дир-дир-дир!». Що за логіка? Це як підійти до німого й казати: «Ну скажи щось!». Або до людини на кріслі колісному: «Встань і йди!». Це тільки Ісус міг собі дозволити. Цікаво, чи підходив Ісус до картавих: «Встань і ричи! Скажи: "Христос воскрес!"». (Вибачте, спойлер).

У школі через це знущалися. Раз замовив у їдальні крекери — і став «Крекером» до кінця навчання. Батьки проїбалися: я — Мартинюк Ярослав Русланович. Три літери «Р»! Коли питають дані, кажу: «Запишіть: Інкогніто». Бо як почну говорити, всі такі: «О, Яггослав Гууусланович, заходьте, у нас є кгуекегги!».

Медичний джгут

Мене в дитинстві били батьки. Поаплодуйте, кого теж били? Ого, скільки нас... Мама народила мене молодою, терпіння не було. Молодшого брата вже не били, а от старший, сука, два рази воскресав, клянуся! Я в дитинстві знайшов в інтернеті, що в Америці малий подав на маму в суд. Подумав: «Бля, я б такий суд програв». Мене б мама прямо в залі засідань відпіздила за цей позов! Суддя: «Мамо, маєте щось сказати?». Мама: «Та воно, блять, мале, на городі помогти не хоче!».

Моя мама — медик, тому била мене медичним джгутом Есмарха (гумовий, товстий). Дуже зручно: якщо відкриється кровотеча, можна одразу накласти на жопу й бити далі. Аргументувала це Біблією. Цар Соломон пише: «Не жалій різки сину своєму. Хто жаліє різку, той ненавидить його». Тому, мамо, хуярь! Віталік, ану в'їби йому чапалах, щоб він став ближче до Бога! Амінь.

Сім смертних гріхів як графік

Вчили: «Не гріши, бо Бог усе бачить!». Но пиздюлей я отримував від мами. Може, Бог їй уночі смски скидав? З'являвся ангел: «Вікторія, малий у школі матюкався. Іди бігом, він зараз дрочить у кімнаті. Бери джгут!».

Нам не казали, які гріхи є, думав тільки дрочка і матюки. Потім прочитав список — а там Сім смертних гріхів. Сука, я робив кожен! Це графік нормальної людини на тиждень, якраз 7 днів. Мене лякали пеклом за матюки, але мене воно не лякає. Ми ж до всього звикаємо. Перший тиждень: «Ай, блять, гаряче! Чорти в дупу колять!». Через місяць стоїш біля казана: «Ну, вже й не так жарко... Ей, чорт, чого не колиш?». Уявляю розподіл: «Так, Дженніфер Лопес, Ріанна, Славік Мартинюк — наліво, решта — направо!». І 100% у пеклі є ріелтори. Ти приходить, а він: «Дивіться, який файний котел! Індивідуальне опалення, євроремонт!».

Понеділок — це Гнів

Понеділок — це однозначно гнів:

• На роботі, в універі, в школі (дві алгебри підряд) — кожен понеділок починався з «Йоб твою мать...».

• У садочку — манну кашу з грудками дали: «Сука, йоб твою мать!».

Ви й самі гнівалися нещодавно в черзі в туалет. Я перед виступом стояв, чекаю, щоб посрати. І ще три людини зі мною. Ми — Homo Sapiens, стоїмо й чекаємо. А пес збоку біжить — сів, насрав, побіг далі, йому похуй! Псини збираються біля дерева: «Хто крайній до стовпа? А Топік уже висцявся?». Мені потрібен координаційний центр, який регулює процес: «Х'юстон, ви готові? Капітан, ми готові! Сремо... Ой, відміна, цивільний зайшов!». Це якась НАСРА.

Але в черзі в туалет люди ввічливі: «Я перепрошую, мені тільки перданути, суто паперова робота лишилася!». А платні туалети — піздець. Я маю платити, щоб попісяти? Настру прямо в шкарпетку і закину вам у платний туалет! Приходиш, жінка: «100 гривень коштує посрати». І що я скажу? «Ой, вибачте, я ще пройдуся, подивлюся, де дешевше...».

Добре, що я чоловік. В жіночі туалети — вічна черга аж на вулицю. Жінки стають, бо думають: «Тут менша черга, ніж у мене вдома». Чоловіки простіші: за кілометр розстібає ширіньку, за 500 метрів усе дістав, за 200 — тихонько сцить собі по штанині. Прийшов суто струсити, привітатися за руку й мати ще кілометр, щоб застібнутися.

План евакуації та тривога

Найгірша черга — в лікарні. Стоїш там, щоб продовжити життя, і витрачаєш життя на очікування. Коли сідає телефон, вивчаєш стіни: «Опа, план евакуації! Тобто, якщо пожежа, треба уйобувати до виходу? А я думав сидіти». В паніці, коли дим виїдає очі, я буду стояти: «Сука, де план?! Вогонь, відійди, я з картою звіряюся! Так, я — трикутник чи квадратик?».

Мене бісить повітряна тривога. Нещодавно у Львові були жорсткі обстріли. Чую вибух: «Ну, це Шахед, похуй». Другий вибух: «Ну, спущуся на перший поверх». Третій: «Відійду від вікна». В каналах пишуть: «Львів, в укриття!». І щоб до мене дійшло, адмін має написати: «Львів, блять, ми серйозно, все летить на вас!». Тоді йду.

Але ж укриття зачинені. Ми з сусідами стояли під дверима укриття, а навпроти нас — величезне панорамне вікно. Безпека! Сирену пора міняти на веселішу: «Ля-ля-ля, всі в коридор...». У Львові диктор говорить культурно: «Шановні львів'яни, тривога. Ви сьогодні гарно виглядаєте, буде шкода, якщо у вас в'їбе Шахед. Погасіть вогонь у печах...». Де в мене піч?! «Допоможіть літнім людям». Я до сусідки: «Пиздуй на вулицю, стара, так диктор сказав!». У Києві тривога мажорна, як лавандовий раф: «Уночі-і-і я тобі зіграю на гітарі-і-і...». Дивно, що її не монетизували: «Злітає МіГ, і тут: Реклама! Тури по Львову!».