СТЕНДАП СЛАВІКА НА ЛІВОМУ БЕРЕЗІ КИЄВА

Дякую, що прийшли! Перед виступом стою біля готелю, підходить дівчина. Думаю — фоткатися. А вона розгублено так: «А де тут стендап? Бо щось не можу поняти». Хотілося крикнути: «Жіночко, та ви на цю хуйню добровільно ходите? Та ще й на Лівий берег приїхали!».

Хто з Лівого берега, поаплодуйте! Кажуть, це гетто. Неправда! Лівий берег — найкраще місце в Києві. Ну... я ж не сліпий, кожна жаба своє болото хвалить. Тут повно гарних місць. Наприклад, міст на Правий берег.

Взагалі, думаю, це мій останній виступ із матюками. Одна жінка в коментарях написала: «Мріяла показати ваш виступ дітям, але заважає лайка». І хтось їй одразу вліпив відповідь: «Дітям той стендап нахуй не треба».

Інша глядачка заявила, що в мене «лайка якась м'яка, добра та сором'язлива». Єбать, що вона придумала?! Лагідна лайка?! Мені що тепер — у дитячому садку під час тихої години заколисувати малечу: «Люлі-хуюлі, діточки, засинайте, блять...»? Але без матюків зараз ніяк. Навколо такий піздець, що нормальні слова просто закінчилися.

От у Штатах урагани. Суто по-людськи співчуваю, але внутрішньо: «Слава Богу, не в нас! Хоч щось оминуло!». Уявіть ураган у наших реаліях. Вмикається тривога, і диктор спокійно: