Вова Євчук - Я сцикун | СТЕНДАП | UaSA

Шо, вони сміяться чи шо? Давайте сміяться вони мій хлопець. Хлопець спочатку. Хорош.

Так, Вова Євчук мене звати. Слухайте, ви замітили, що після 24 лютого ми всі в собі замітили якісь нові якості, нові якісь вміння. Є такі, погодьтесь.

Якісь нові навички, нові особливості якісь. Я в собі теж замітив. Реально, я замітив, що я сцикун.

Сцикуняра конкретний. Я замітив, ну я себе накрутить можу рівно за 3 секунди. Ну мені, щоб накрутити себе, треба просто проснутися.

Я один раз проснувся і сам себе налякав, прикиньте. Мені даже дзеркало не треба було. Прикиньте, я один раз проснувся і рука отак лежить.

Я проснувся такий, сука, чиє рука, блі? Я потім подумав, що дуже якось негарно було по відношенню до моєї дружини. Виглядало це так, я проснувся, глянув на обручку і почав кричати просто. Що робиться? Можете похлопати, що ви.

Це я вас заставлять маю, чи що? Хлопайте так, як будто між руками Путін. О, хорош. Ні, реально, я прям, секунд, капець.

Я недавно зловив себе на тому, що я заглядаю у свій тривожний портфельчик, а там в мене свічка, мівіна і платок. Я такий думаю, блі, а що я собрався робити? Запалить свічку, запарить мівіну і плакать, чи що? Мене лякає прям все, реально все, особливо те, що трапляється зі мною в перший раз. Я ніколи не забуду той момент, коли я перший раз проїжджав через блокпост.

Я перший раз проїжджаю через блокпост, і там пише, вимкніть фари. Я думаю, блі, ну фари ж тоже не долбойоби придумали. Фари для того, щоб бачити, куди ти їдеш.

Чи не хватало, щоб я на блокпості збив військового? У мене ще зір просто поганий. Я вимкнув фари, ну, правила є правила. Якщо ці правила придумали люди з автоматами, то краще їх дотримуватися.

Я вимкнув фари, під'їжджаю до блокпоста, у мене зір поганий, я починаю жмуритися, не розумію, людина то, чи Порошенко, взагалі. А в них ще оці знаки, замітили на блокпостах, блі, там же ж... Сука, я фари вимкнув, щоб що, блять? Два пальця твоїх побачить? А там яка різниця? Ну, там же ж... Проїжджай і зупиняйся. Проїжджай, а там же ж поток машин великий.

І він... Бистро. Може здатись, що він просто берці хрестить. Я реально, я перший раз взагалі не розібрався.

Ну, то є там щось махає, я думаю, ну, треба їхати. Я починаю їхати вперед, починається якийсь кипіш вокруг машини. Перезаряджаються автомати.

Все, в мене все похололи, я зупиняюся. Я думаю, ну так обосрано і помру. Я вже від'їхав трохи, я глушу машину, бистро откриваю вікно, думаю, ну, ще до тої пори, поки вони не підійшли до мене.

Думаю, з надією, що поки вони не підійдуть до мене, то мій оцей страх вивідриться з машини. І він підходить, військовий до нас, весь такий уже наляканий, я теж наляканий. А в нас в машині троє, я і два моїх друга.

І до мого одного друга підходять, паспорт просять. І питають рік народження. В другого друга запитують місце проживання.

І я вам клянусь, підходять до мене і запитують, ти де стрижешся? А я йому говорю, отам, дома стрижусь. Він говорить, ти від питання не уходь. А я реально дома стрижусь, мене стриже дружина.

Ну, по факту, я говорив правду. І я думаю, ну, блін, я на стільки секунд, що я думаю, ну, на військового злиться я не буду. Я весь час їхав додому і злився на свою дружину.

Я реально злий такий, забігаю додому і кажу, давай, ну, назву якусь придумаємо. Паріхмахерській твоїй. Бо те, що ти мене без назви стрижеш, я чуть пізди за це не вийшов.

Пізду через тебе. Я мало того, що з секунд я поняв, що я ще й слабохарактерний. Прикиньте, я недавно зрозумів, що мені 27 років, я недавно зрозумів, що за 27 років я ні разу не купив собі зимову курточку по розміру.

В мене, сука, всі курточки на виріст. Всі курточки на виріст. Я думаю, як ви мене розводите на це? Ну, реально, кожного разу, коли я вдягаю курточку по своєму розміру, мені кажуть, ну, куди? Ну, зараз за рік вимахаєш і шо з тої курточки? Я зараз думаю, а був хоча б один рік, коли я вас удивив прямо.

Зараз багато хто переходить на українську мову. Похлопайте, хто переходить на українську мову. Круто, круто, реально.

Знаєте, кому найважче переходити на українську мову? Людян, які говорять суржиком. Через вас, російськомовних, які переходять на українську мову, нам, суржикомовним, капецек важко. Того, що поки ви не почали переходити, всі думали, що ми українською говоримо.

Дуже важко, блін. Суржик, він же ж не туди. Суржик, це, знаєте, коли осінь, і всі шортів переходять на штани, а ти, як долобив, в бріджах стоїш.

З ким ти? Непонятно. Ну, ми, українці, взагалі, мочні, согласіться. Ми прямо мочні, капец.

Ми, блять, стендап на генераторах знімаємо. Взагалі, похую. Ні, реально, ми, українці, мочні.

Мене, чесно кажучи, трошки смішило оця новина. Знаєте, коли говорили, що ну, зима буде важка. Важче, чим 2002 року.

2002 року мені було сім років, блять. Я пам'ятаю цю зиму. Ми жили в панельному будинку, в однокімнатній квартирі, блять.

Я в трьох носках стою зимой. Баті канали переключаю. А через метр помагаю своїй мамі своїми списаними зошитами і скотчем вікно заліплювати.

Дуже важко було. Коли мамі я казав, я хочу слодків, вона казала, вон там сахар на кухні, не вийобуйся. У мене все.

Дякую. Вова Євчук.