ВЛАД ДАНКЕВИЧ |СТЕНДАП|АЛЬФОНС В 20

Владислав усе життя живе з однією несправедливістю — невисоким зростом і любов’ю до високих дівчат. У школі він намагався компенсувати сантиметри турботою: носив рюкзак, робив конспекти й приносив бутерброди. Щоправда, таких «гномів-помічників» біля його високої подруги було кілька, а переміг зрештою зовсім інший хлопець.

У 17 років Влад вступає до університету й робить те, чого тепер категорично не радить іншим, — починає зустрічатися з одногрупницею. Перші стосунки приносять йому перший поцілунок, до якого він готувався максимально дивними способами, перший інтимний досвід у гуртожитку та знайомство з головною системою контролю студентського особистого життя — вахтеркою.

Згодом Влад їде до Італії, і стосунки переходять у дистанційний формат. Розлука, постійні переписки та стрес закінчуються тим, що він повертається додому з майже сотнею кілограмів ваги. Після розставання починається класичне «стану кращою версією себе»: спортзал, англійська та спроби нарешті відпустити людину, з якою вони постійно сходилися й розходилися. Свої стосунки Влад зрештою порівнює з гіпсом: іноді тримаєшся за нього навіть тоді, коли вже давно треба рухатися далі.

Потім у його житті з’являється старша жінка — і Влад відкриває зовсім інший рівень побутового комфорту. Після гуртожитку найбільше його вражають навіть не подарунки, а такі прості речі, як нормальна ванна, гаряча вода та косметика. На цьому контрасті він згадує власний гуртожиток, де холод настільки звичний, що навіть пельменям у киплячій воді можна позаздрити.