Стендап про поїздку в Суджу

У кожної щирої історії є свій бекграунд, який не завжди помітно з першого погляду. Цей сольний виступ Фелікса Редьки, записаний у Будинку кіно в Києві, став справжнім відкриттям завдяки своїй безкомпромісній чесності та вмінню знаходити парадокси там, де інші бачать лише сухі новини. Відомий комік презентує свій чесний, самоіронічний та надзвичайно життєвий стендап концерт, де кожна розповідь балансує на межі комедії та глибоких соціальних спостережень. Це легкий, але місцями серйозний погляд на те, як змінюється наше мислення під впливом обставин і чому здатність сміятися над собою — це найкращий захист для нашої психіки.

У цьому виступі автор відверто ділиться особистими лайфхаками боротьби з тривожністю, зокрема неочікуваною звичкою заїдати стрес булочками та постійним страхом опинитися під завалами із хлібобулочними виробами в руках. Окремої уваги заслуговує унікальна ментальна вправа автора: пошук позитиву в найтемніших Telegram-новинах, де навіть повідомлення про викрадення окупантами посадовців перетворюються на привід для оптимізму. Спогади про перші дні повномасштабного вторгнення та евакуацію переростають у сюрреалістичну історію про зустріч із російськими військовими на блокпосту. Комік із фірмовим абсурдним гумором описує перевірку багажника, де ввічливість окупантів виглядала настільки дико, що викликала бажання залишити відгук у вигаданому «кол-центрі міністерства оборони рф».

Яскрава частина виступу присвячена розбору геополітичного абсурду, промовам диктаторів про «напад за шість годин», демонстраціям мап та фейкам про українську біологічну зброю з бойовими голубами. Комік пропонує радикально переробити підручники з історії, щоб сусіди більше не могли привласнювати собі заслуги наших предків, іронізуючи над іменами князів та називаючи княгиню Ольгу першою ідеальною українкою для сюжетів телеканалу СТБ через її вміння маніпулювати візантійськими царями.

Артист, який є уродженцем міста Суми, відверто зізнається глядачам, що в побуті та в соцмережах довгий час користувалися російською мовою. Він з гумором розповідає, як підготувався до можливих провокацій під час запису, демонструючи універсальний «набір патріотичних гасел», за допомогою якого будь-який стендап концерт можна розтягнути на необхідний хронометраж без жодного жарту. Перебуваючи в Сумах, артист досліджує унікальні місцеві слова, згадує колишні виступи в інших регіонах та закарпатський діалект, де комп'ютерні терміни на кшталт «Windows» отримують абсолютно нове значення. Автор показує легкий погляд на сімейне двомовство з дружиною та висуває теорію про те, що найбільший внесок в українізацію насправді зробив Микола Азаров, чітко продемонструвавши всій країні, як розмовляти точно не треба. Неймовірно спостережливий блок присвячений стражданням російськомовних українських чиновників, які змушені давати коментарі державною мовою, та феномену суржику, якого не варто соромитися. Наприкінці мовної теми комедія стає гострою та соціальною: комік висміює людей, які за тридять років не змогли вивчити мову, хоча під час еміграції до інших країн опановують чужу всього за два тижні.

Величезний пласт виступу присвячений гучному медійному скандалу після концерту у Львові, який перетворився на справжній всеукраїнський інфопривід. Фелікс із фірмовою самоіронією розбирає хвилі хейту та підтримки, жартує про єдиного українського блогера без хейтерів — Пса Патрона, та детально аналізує критику на свою адресу. Особливе місце в цій історії посідає легендарний коментар мовознавиці Ірини Фаріон, яка назвала його «доконаним рабом» та «жебраком з Сум». Комік абсурдно порівнює Фаріон із «українським чатом GPT по видачі люлей» та висміює стандарти регіонального телебачення. Журналісти зняли про нього 10-хвилинний розгромний сюжет, знехтувавши всіма професійними правилами, а потім цинічно запросили на прямий ефір.

Комік також дає відсіч так званим «галичанам у білих пальтах» за їхнє зверхнє ставлення та іронізує над гучною назвою програми «Говорить великий Львів», нагадуючи, що на його рідній Сумщині приставку «великий» зазвичай додають лише до назв сіл. Під роздачу потрапили й відомі медійні критики: Сергій Іванов із його метафорами, Володимир Петров та репер Паліндром, який на інтерв'ю у Романа Бебеха видав «ультрааргумент» про те, що львівський інцидент нібито був постановою, бо він «подивився багато фільмів і вміє відрізняти правду від брехні». Окремо артист заступається за українську поп-музику, розносивши душних критиків із YouTube, які таврують творчість колег як «шароварщину» чи «байрактарщину», але водночас дивуються, чому люди досі слухають ворожі треки.

Унікальним залаштунковим ексклюзивом цього виступу є історія про те, як Фелікс Редька кілька років тому особисто брав участь у зйомках 15-го сезону популярного телешоу «Битва екстрасенсів» на СТБ. Комік детально і без цензури розкриває всю кухню створення «магічного» телевізійного продукту. Глядачі дізнаються, як звичайні підставні люди з натовпу отримують ролі «випадкових перехожих», як продюсери через навушник керують процесом і як нумерологам наказують робити треш-контент, бо їхня наука виглядає занадто нудно на тлі сатаністів із воронами та шаманів. Справжньою кульмінацією стає розповідь про зйомки конкурсу «Дуель» на київській площі біля Олімпійського, куди випадково пробрався реальний, незапланований сценарієм дідусь із Луцька, який привіз дітей на екскурсію на білому Спринтері. Історія про те, як екстрасенс випадково вгадала деталі про діда через підказку продюсерів, як зламалися бутафорські кнопки з водою, і як знімальна група викрутилася з повного провалу за допомогою легенди про «потужного чорного мага, який поклав око на механізми», змусить вас сміятися до сліз.

Неймовірно сміливий, гострий та водночас корисний блок присвячений темі, про яку чоловіки зазвичай сором'язливо мовчать — візиту до проктолога та боротьби з гемороєм. Наводячи шокуючу статистику про те, що 50% дорослого населення стикаються з цією проблемою, артист висміює чоловічі табу та страхи перед оглядом. З фірмовим гумором Фелікс розписує всі кола цього процесу: від перших підозр і «анального Арестовича» (коли три тижні сподіваєшся, що все само мине) до катарсису на кушетці приватного кабінету. Історія про надміру лагідну асистентку Ніну Володимирівну із її «котиками» та «зайками», пафосну появу лікаря Ігоря Степановича, який готувався до огляду з аноскопом як піаніст до рояля, та трансляцію глибокого внутрішнього світу пацієнта на плазмовому телевізорі — це шедевр побутової комедії. Окремо артист згадує свій епічний прокол під час масштабного вторгнення: коли його лікар мобілізувався на фронт, Фелікс намагався записатися на звичайну перевірку і через суперечку з дружиною-медиком випадково переплутав процедури, ледь не підписавшись на півтораметрову колоноскопію без наркозу замість короткої ректоскопії. У межах цього блоку комік також робить важливу інтеграцію — знайомить глядачів із проктологинею, онкохірургинею та просвітницею Анастасією Пристаєю, авторкою книги «Треба трошки потерпіти. Медичні хроніки», закликаючи руйнувати стигму та вчасно дбати про здоров'я.

Абсолютною бомбою концерту та історично-сюрреалістичним ексклюзивом стає розповідь про реальну поїздку команди Фелікса в місто Суджа Курської області для зйомок історичного подкасту прямо в Суджанському краєзнавчому музеї. Комік з гумором згадує, як після анонсу відео на нього накинулася «поліція свідомості», обзиваючи військовим туристом та кричачи «чемодан, вокзал, Росія» (іронізуючи, що коли він нарешті туди поїхав, усім знову не вгодиш). Фелікс відверто і без прикрас ділиться тим, як вони мчали на Хамері та щиро планували «спиздити весь музей і на мотузці відтягнути в Суми», але наші військові з автоматами чітко пояснили: «Ми не мародьоримо». У результаті команда не просто нічого не взяла, а навпаки — залишила там портрет засновника Сум, козака Герасима Кондратєва. Фінальним акордом поїздки стає кумедний подарунок від солдата-провідника — пропагандистський буклет «Служба по контракту в ВС РФ», який Фелікс привіз як сувенір, та епічний переляк на першому ж українському блокпосту дорогою до Києва, коли у заброньованого коміка з цим буклетом у рюкзаку мало не злетіла вся ейфорія від поїздки.

Неймовірно за своїм абсурдом блок продовжує тему віри в містику, екстрасенсів та народну медицину. Комік висміює феномен, коли православні традиції в головах людей міцно переплітаються з астрологами, тарологами та лікуванням по телевізору. Спогади про бабусю, яка заряджала перед екраном камінці на здоров'я, але все одно закінчила операційним столом, переходять у розповідь про маму та її унікальні методи боротьби з дитячими страхами. Замість візиту до психолога автора в чотири роки відвели «викатувати яєчко» та «вилівати переполох» на кухню до місцевої шарлатанки. Комік майстерно відтворює кумедні труднощі перекладу цього обряду в різних регіонах та свій дитячий досвід читання молитви «Отче наш» під стукання яйця по голові, де релігійний текст у дитячій уяві плавно перемішувався з англійським алфавітом. Фінальним акордом стає історія про дідуся, який лікував онука від фобії ліфтів за допомогою святої води, багаття на пустирі та специфічних фізіологічних ритуалів.

Особливе місце у виступі посідають свіжі хроніки від батька коміка, який є кадровим військовим і прямо зараз перебуває на передовій. Автор жорстко відповідає критикам, які вважають родинні армійські історії «надто інтимними», адже цими розповідями він буквально заробляє батькові на майбутню пенсію. Глядачі дізнаються про специфіку фронтового спілкування в месенджерах, де на будьякі питання приходить лаконічне «Все ок», та про встановлення Старлінка в полі. Реалії окопного життя виявилися максимально кумедними: отримавши швидкісний інтернет, суворий батя щиро обурився, навіщо йому під обстрілами знати попкультурні новини про те, що Дантес і Дорофєєва розлучилися.