Марина Войцеховська - СТЕНДАП про війну та рідне село | UaSA

Всім привіт! На початку свого виступу мушу вас попередити про те, що я буду багато матюкатись. Перша причина очевидна — це те, що наші вороги все ще існують, і тут без мату навіть телебачення не вивозить. А друга причина в тому, що я не винна, що зовні нагадую людину, яка не знає слів із трьох літер, — це виключно заслуга моїх батьків. Я виховувалася в релігійній сім'ї й дійсно дізналася про подібні вислови пізніше за своїх однолітків, аж коли в дев'ятнадцять років вийшла заміж.

У цьому виступі я поділюся з вами тим, як змінилося моє життя та сьогодення:

• Повернення до Києва та ТРО з сусідки: Як я повернулася до столиці в раніше зазначений час, нанісши превентивний удар, та як моя сімдесятилітня сусідка-бабуся чує кожне заведення моєї машини за стіною.
• З Житомирщини до Польщі та назад: Як я втратила роботу й ледь не виїхала назад у село в Житомирській області, потрапивши у 47-годинну дорогу, та чому наші люди повертаються з Польщі, адже якщо сусіди посадили городи, а ти ні — то це стидно.
• Церковний приход і конопля: Невигадана історія про моє село, де матушка має умовний термін за вирощування коноплі, репортажі на ICTV та бомбосховище в підвалі, куди всі ходили розслабитися.
• Чайлдфрі та військовий туризм: Як мама вимагає внука для генофонду нації, мої мандрівки Заходом України через Львів та Рівне, а також перевірка документів на блокпості моїм першим чоловіком на електросамокаті.
• Прізвище Симоненко та донати: Моє дівоче прізвище, попаяні знайомі з інсайдами та історія про те, як одночасне прибирання й прання нагадали мені про головне — задонатити на ЗСУ.