«Я з села — і мені не було легше!» | Стендап Василь Бор про школу, французьку і собак

Автор згадує дитинство в галицькому селі — з класом на чотири людини, дивними шкільними правилами, французькою мовою, яка там була потрібна приблизно нікому, та медпунктом, де лікування інколи більше нагадувало народну магію, ніж сучасну медицину.

Далі Василь переходить до типових сільських реалій: перший комп’ютер і страх батьків перед «радіацією», коти й собаки, яких у селі оцінюють насамперед за користю, а також різницю між міським і сільським ставленням до домашніх тварин. Через побутові історії він поступово виходить на ширшу тему — наше особливе українське «по-людськи», коли правила нібито існують, але завжди хочеться знайти спосіб домовитися, обійти систему або зробити виняток саме для себе.

Окремий блок присвячений корупції, університетам, поліклінікам, чергам, поліції та іншим ситуаціям, де українська винахідливість постійно стикається з офіційними правилами. У результаті виходить дуже впізнаваний стендап про дитинство, село, батьківські звички та наше вміння знаходити власну логіку навіть там, де її начебто не повинно бути.