«Довільно-Хаотичне» сольний стендап концерт 2023 | Підпільний Стендап

🐕 Акт перший: Чарівник, Пес Патрон та Михайло Поплавський

Василь Байдак розпочинає свій великий сольний виступ із серії неймовірних, майже сюрреалістичних зустрічей, які підстерігають українців під час війни на кожному кроці. Перша історія переносить глядачів у Чернігівську область, куди Василь приїхав із благодійним концертом для військовослужбовців. Виступ проходив у напівзруйнованому приміщенні місцевої сільської школи, де панував страшний протяг.

«Між кімнатами замість дверей висіла стара, важка ковдра, щоб хоч якось утримувати всередині тепло. І ось я стою, розповідаю жарти, намагаюся тримати увагу хлопців, аж раптом краєм ока бачу: ковдра знизу починає повільно підніматися. З-під неї назад дупою пролазять дві волохаті собачі ягодички... У мене й у всього залу миттєво починається тахікардія, бо ніхто не розуміє, що відбувається. Потім тварина розвертається, і ми бачимо крихітний камуфляжний бронежилет, на якому патріотичним жовтим скотчем написано "Патрон". Друзі, це була найзайобаніша, найвтомленіша собака, яку я коли-небудь бачив у своєму житті! Він ледве тащив у зубах якусь здоровенну, брудну яловичу кістку, тихо й утробно ричав на всіх присутніх і дивився на мене таким глибоким, важким екзистенційним поглядом, наче він щодня замість сніданку перечитує Франца Кафку в оригіналі».

На цій ноті Василь вирішує остаточно зруйнувати «мильну бульбашку» наївних користувачів соцмереж. Він звертається до перших рядів із закликом подорослішати й нарешті усвідомити, що пес Патрон не сам монтує свої відео в TikTok, а знаменитий кіт Степан не веде свій Instagram лапками, підбираючи правильні хештеги під фотографіями з келихом вина.

Одразу після цього комік різко змінює темпоритм і видає надзвичайно провокаційну, абсурдну фразу: «Михайло Поплавський насправді давно помер, а всі його нові дивні рухи в Тіктоці — це просто хаотичне випущення газів із мертвого тіла».

Київська публіка в залі миттєво вибухає гучними оплесками та сміхом. Василь театрально зупиняється, хапається за голову і починає жартівливо звинувачувати глядачів у надмірній цинічності, кровожерливості та відсутності будь-якої емпатії: «Які ж ви жахливі люди! Ви зраділи новині про смерть людини, навіть не дочекавшись другої частини мого жарту! Що з вами зробила ця війна?!»

Щоб згладити кути, Василь пропонує повторити чернігівську історію зі школою, але з іншим фіналом. Він знову описує ковдру, що піднімається, але цього разу з-під неї з'являються не собачі лапи, а «маленькі, рожеві, зефірні курчачі ніжки, яскравий малиновий піджак і блискучі стрази»:

«Так, це був Михайло Михайлович Поплавський! Він теж був неймовірно зайобаний життям, теж тащив у зубах чиюсь брудну кістку й агресивно ричав на військових».

Байдак занурюється в ностальгію і згадує, як у далекому дитинстві брав участь у легендарній дитячій передачі «Крок до зірок» на телеканалі УТ-1, де танцював у юного Поплавського на підтанцовці. Саме тоді, будучи дитиною, Василь вперше почув від «співочого ректора» головну життєву мудрість, яка сформувала його як особистість. На одній із репетицій Поплавський довго співав спиною до залу під фонограму, потім різко розвернувся на 180 градусів, оцінив поглядом маленьких дітей, молодих дівчат із глибоким декольте у коротких спідницях і видав свій фірмовий, утробний звук: «Ри-чо-о-о!».

Василь пропонує всій залі заплющити очі, зробити глибокий вдих і синхронно, в один голос повторити цей звук. За словами коміка, це універсальне заклинання ідеально описує абсолютно будь-яку абсурдну, нелогічну або кризову ситуацію, яка зараз відбувається в житті кожного українця.

🏔️ «З гори летів...» та даркнет українського фольклору

Комік ділиться глибокими філософськими роздумами про те, як важко знайти правильні слова, щоб описати щоденне емоційне життя українців під час повномасштабного вторгнення. Це стан постійних американських гірок, де емоції змінюються щохвилини з калейдоскопічною швидкістю. Тільки-но ти сумуєш через чергову фейкову новину про раптову смерть пса Патрона, як уже за п'ять хвилин відчуваєш люту ненависть до величезної, брудної ростової ляльки Патрона, яка вимагає гроші за фото на Хрещатику, а ще через годину щиро радієш і відкриваєш шампанське через новини про авіакатастрофу з Пригожиним.

Ідеальним і найбільш точним описом цього перманентного хаосу Василь називає дивну фразу, яку йому в глибокому дитинстві часто повторювала мама, коли він робив якусь дурницю: «Срав, пердів, з гори летів!».

«Я аналізую свій теперішній психологічний стан і розумію: я відчуваю своє життя зараз саме так. Я лечу з якоїсь шаленої гори, постійно перевертаюсь у повітрі, отримую синці, періодично встигаю ковтнути трохи свіжого повітря, і при цьому абсолютно не знаю, куди все це котиться й де буде фінальне приземлення».

Намагаючись знайти історичне походження цієї фрази, Байдак вирішив провести власне дослідження і занурився в те, що він називає «даркнетом української культури» — стародавні, припилені збірки народних прислів'їв, приказок та сороміцького фольклору. На свій подив, комік виявив, що народна мудрість набагато глибша, а повна оригінальна версія цього крилатого вислову звучить ще більш поетично, оптимістично та життєствердно: «Пердів, з гори летів і ще хотів!». Зал вибухає аплодисментами, впізнаючи в цьому вислові всю незламність українського народу.

☕ Чарівник з Подолу та балістика з Білорусі

Щоб майстерно поєднати абсолютно різні за змістом історії, Василь використовує довгі акторські паузи, змінює міміку й урочисто оголошує: «Акт перший: Чарівник».

Він повертає глядачів у спогади про травень минулого року — період найінтенсивніших, щонічних обстрілів столиці. Василь разом із дружиною Лізою та близьким другом сиділи на літній терасі модного кафе «Дилетант» на Подолі. Вони пили класичну київську фільтр-каву прямо під час чергової повітряної тривоги, паралельно гортаючи стрічки Telegram-каналів «на надзвичайно складному, серйозному їбалі», намагаючись прорахувати траєкторії ракет.

Раптом поруч із ними на брудний бетонний бордюр присів колоритний місцевий безхатько, якого Василь поважно називає Чарівником. Комік детально описує його суперздібності:

• Він завжди, за будь-якої погоди, ходить із прозорою пластиковою фляшкою, де рівень каламутного червоного алкоголю ніколи не зменшується і не збільшується, порушуючи всі закони фізики.
• Його мозок без зупину генерує максимально рандомні, божевільні теорії змови. Наприклад, він на повному серйозні стверджував, що якщо зібрати абсолютно всі мушлі з дна Чорного моря і рівно викласти їх на пісок в Одесі, то вийде точна географічна карта Північної Кореї. Інша його теорія полягала в тому, що Олексій Арестович — це насправді збільшена під мікроскопом інфузорія-туфелька, яка навчилася говорити заспокійливим голосом.

Коли сирена почала вити на повну потужність, Чарівник раптово закотив очі, почав дивно крутити брудним пальцем у повітрі й пророкувати майбутнє: «О, ребята, сейчас начнётся. Слишком много фиолетового в небе. Фиолетовый меня никогда в жизни не подводил!».

І саме в цей момент, наче за сценарієм голлівудського блокбастера, Росія неочікувано атакує Київ надзвуковою балістикою з території Білорусі. Над Подолом лунає страшний, оглушливий вибух — це чітко й блискавично спрацювала наша система ППО. Чарівник ні на секунду не злякався, а навпаки — неймовірно зрадів, що його містичний прогноз справдився на сто відсотків. Він підскочив і закричав: «Я ж говорил! Сейчас будет еще три!».

Коли пролунав четвертий, найгучніший вибух, від якого затремтіли шибки в кафе, Чарівник раптово змінився в обличчі, різко піднявся з бордюру, одним ковтком допив свою нескінченну фляшку і спокійно сказав: «Ні, пацани, я їбав, я пішов в укриття». І вся пафосна тераса хіпстерського кафе, разом із Василем, його дружиною та іншими відвідувачами, слухняно, мовчки й швидко пішла за цим безхатьком у підвал, як колись євреї йшли за Мойсеєм через Червоне море.

🍅 Провідники та томатний гіпноз у Нікополі

Василь відверто зізнається публіці, що до 2022 року він мав серйозні ментальні проблеми з провідниками в поїздах Укрзалізниці. Він щиро їх не любив через нав'язливий сервіс та специфічну звичку будити його за дві години до кінцевої станції ніжною, але вбивчою для чоловічого его фразою: «Жіночко, вставайте, очі відкриваємо, здаємо постіль». Василь жартує, що ця фраза водночас сильно ображала і якось дивно лестила його андрогінній маскулінності. Проте після початку повномасштабної війни його ставлення до залізничників змінилося на абсолютне захоплення та повагу.

Під час благодійного стендап-туру Василь із дружиною їхали нічним потягом із Запоріжжя до Кривого Рогу. Коли поїзд зробив планову зупинку на станції в місті Нікополь (яке розташоване прямо навпроти окупованого Енергодара та Запорізької АЕС), російські війська розпочали щільний, хаотичний артилерійський обстріл залізничного вузла.

Охоплені дикою панікою, Василь із Лізою схопили свої рюкзаки, вискочили з купе в холодний тамбур і з шаленими очима запитали у провідниці, що їм зараз робити, аби вижити. Жінка навіть не поворухнулася. Вона повільно повернула голову і максимально спокійним, монотонним голосом відповіла:

— Що робити, що робити... Може, чаю вам зробити? У мене є чорний, є зелений, а є дорогий "Ерл Грей" з бергамотом, я особисто в "Сільпо" по акції купувала. Будете?

У цей момент із сусіднього вагону з'явився другий провідник — класичний, досвідчений український залізничник старшого віку, у якого формений шкіряний ремінь на штанях був затягнутий настільки міцно, що вся верхня частина його тулуба перевалювалася з боку в бік, наче у скляному пісочному годиннику.